Вінницький підшипниковий завод за радянських часів був одним з головних центрів постачання підшипників, адже в той час активно розвивалась промисловість у різних галузях, велась “гонка озброєнь” зі Сполученими Штатами та збільшувалась кількість техніки, яка зокрема потребувала і підшипників. Та з плином часу підприємство занепало, залишилась тільки покинута промислова зона та невеликий житловий район довкола, розповідає Veжa. Далі на vinnytsia.name.
Початок будівництва
У 1962 році у Вінниці вирішили побудувати завод, потужність якого б дозволяла виготовляти 60 мільйонів підшипників на рік. На будівництво спочатку було виділено 73 мільйони карбованців, але згодом бюджет став більшим. Для зведення заводу обрали ділянку на північному краю міста, вздовж вулиці Гонти. Тоді житлових будинків там ще не було, тому викупили ділянку площею 60 гектарів, аби в майбутньому можна було розширити підприємство.
У 1965 році розпочалось будівництво головного корпусу заводу. Одночасно провели частину необхідних комунікацій, проклали дорогу та залізничний шлях. А у жовтні 1967 року завод офіційно розпочав роботу.
Проблема з кадрами
З початком роботи нового заводу відчувався дефіцит досвідчених працівників. Окремих спеціалістів кликали працювати з різних куточків країни та цього було недостатньо. Тому на підприємстві постійно проводилось навчання. Шукали молодих співробітників серед студентів, які щойно закінчили відповідний навчальний заклад. Бували випадки, що списки студентів для роботи на підшипниковому заводі формувались ще до закінчення навчання.
За архівними даними 1969 року на заводі працювали 3317 робітників, більшість з них були працевлаштовані саме у тому році. Вони не мали відповідного стажу та досвіду. Крім того, спостерігались постійні порушення правил внутрішнього розпорядку, зокрема розпиття спиртних напоїв. Через це у тому ж 69-му році було звільнено майже половину робітників.
Ще однією проблемою була нестача житла, коли на вінницькому заводі працювало близько 5 тисяч людей. Зокрема так відбулось через помилку у проєктуванні, на що вказує той факт, що площа та кількість побутових приміщень не була збільшувалась. Також додаткові душові розміщувались у місцях, що не відповідали вимогам. Передбачалось встановлення автоматизованих ліній, але згодом їх замінили на потокові, через це виникла потреба збільшення кадрів. Велика кількість співробітників приїжджала з інших міст та вони мали десь жити. У 1960 році близько однієї тисячі робітників потребували житла. На будівництво будинків було виділено сто мільйонів карбованців та воно розпочалось тільки в 1967 році. Згодом завод вирішив орендувати 100 і 70-квартирні будинки на Київській та розпочати будівництво 90-квартирного будинку в районі Вишеньки.
Занепад заводу
У 1980-х роках Вінницький підшипниковий завод досяг піку своєї потужності. Близько 6 тисяч працівників виготовляли 60 мільйонів підшипників на рік. Але вже у 1990-х роках підприємство приватизували, одночасно росія ввела ПДВ на товари українського виробництва. Попит на підшипники знижувався, завод працював тільки на 6% своєї потужності та мав великі збитки через це.
У 2003 році четверта частина акцій ВПЗ-18 була викуплена у держави Відкритим акціонерним товариством “Ремонтно-механічні майстерні”. Тоді скоротили значну частину робітників, решті затримували виплати. Двічі завод знаходився на межі банкрутства, тоді знову були масові скорочення та перезапуски. Втім у 2007 році підприємство припинило роботу, а за рік було повністю ліквідовано.
