Буша розташовується в Ямпільському районі, Вінницької області близько до кордону з Молдовою. Село дивує своєю давньою історією та мальовничими пейзажами, що простягаються вздовж берегів двох річок — Мурафа і Бушанка. Населення становить всього 800 осіб, але місцевість багата на цікаві туристичні локація, які варто побачити хоча б раз у житті. Далі на vinnytsia.name.
Бушанський замок
Історія Бушанського замку розпочалась, ще у XVI столітті, коли на вимогу польського гетьмана Яна Замойського почали зводити фортифікаційну споруду. Її площа становила майже 0,5 гектара. По периметру фортеці для кращої охорони були вириті глибокі рови і насипані високі вали, що дозволяло замку протягом багатьох років витримувати і відбивати численні татарські набіги.
За описами у щоденнику французького інженера Гійом де Боплану, який мандрував Поділлям, Бушанський замок мав шість веж висотою близько 30 метрів, кожна з яких мала запаси пороху. Всі вежі поєднувалися за допомогою системи підземних проходів.
За історичними даними з 1648 року замок став місцем прихистку для місцевих козаків. Але у 1654 році він був захоплений польськими військами. Аби фортеця не дісталась ворогам, порохові склади були підпалені вдовою сотника Завісного Мар’яною. В результаті замок було знищено разом з поляками. Від могутньої споруди залишилась тільки руїни фортеці, погребів і кількох підземних проходів та одна двоярусна кам’яна вежа, що закінчувалася шатром й підвалом, яку згодом переобладнали під дзвіницю для Михайлівського храму. За радянських часів храм було знищено, але старовинна вежа дивом вціліла. Згодом в ній відкрили музей оборони села, а підземні проходи також зробили доступними для відвідування туристами. Сама вежа стала візитною карткою місцевості.
Музей історичних скульптур
Скульптури розташовуються просто неба. Вони з’явилися в результаті багаторічного скульптурного фестивалю “Подільський оберіг”, де українські митці протягом місяці створюють нові кам’яні витвори мистецтва, деякі з яких залишаються у Буші. Захід проводився з 1986 року. За цей час було створено понад двохсот скульптур з каменя-пісковика, яким багата місцевість. Серед витворів переважають композиції на релігійну та козацьку тематику.
Ці витвори разом складають музей історичних скульптур під відкритим небом, що є найбільшим у всій Європі. Якщо добре розглянути, то можна побачити, що серед експонатів є не тільки сучасні роботи, але й кам’яні баби скіфів і сарматів.
Козацький цвинтар
Трохи вище від Бушанського замку на схилі пагорба розташовується давній цвинтар козаків. Місцевість славиться не тільки історичною цінністю, але й естетичною привабливістю. На схилі відкривається чарівний вигляд на село, який особливо привабливий на заході сонця. Але, оскільки ділянка все ще є кладовищем, у темну пору доби мальовнича атмосфера змінюється на моторошну. На верхівці розташовані могили козаків, які були тут поховані ще у XVII-XVIII столітті. Нижче на схилі розташовані могили XIX-XX століття.
Надгробки переважно виконані у вигляді хрестів різноманітних форм та розмірів. Серед них встановлені латинські та мальтійські, які мають характерний круг у центрі. Зустрічаються могили з круглими хрестами, які покладені в основу монумента. Також є складніші за формою надгробки з додатковими перекладинами і поперечинами. Одна з могил має вигляд ключа, яку місцеві екскурсоводи прозвали “ключем планети Земля”. Всі могили виготовлені з піщанику, оскільки цей матеріал має великі поклади у долині річок, що протікають повз село. Така різноманітність хрестів вказує на мультикультурність українського козацтва.
На більшості могил написи вже давно стерлися, проте на деяких все ще можна розібрати дати поховання, імена та прізвища, що викарбувані старовинними літерами.
Скельний храм
Комплекс скельного храму складається із трьох просторів, що нагадують печери, дві з яких були створені природним шляхом. Також тут є створена людьми келія — приміщення для проживання ченців або черниць.
Єдиною думки науковці так і не мають з приводу, хто і коли звів скельний храм. За однією версією храм виник у II-V столітті нашої ери, за іншою — у XI-XVI столітті. Вперше був виявлений у 1824 році місцевим поміщиком Ромуальдом Остой Овсяним та описаний у 1883 році істориком Володимиром Антоновичем. Найбільшою цікавинкою храму є загадковий рельєф на камені, що зображує людину, що молиться перед безлистим деревом, на якому сидить півень. Біля людини розміщується тварина схожа на оленя. А в центрі малюнку розміщується прямокутник з написом “PAMIEC 1524 R.D.3 JUNII R.O.”. Одні дослідники стверджують, що зображення на скелях з`явилися за часів язичництва, інші — що їх створили в в дослов`янський період. Та навіть попри розбіжність теорій походження, скельний храм залишається унікальною пам’яткою історії.
Директор історико-культурного бушанського заповідника Ірина Захарчук вважає, що композиція висвітлює скорботу за померлим. У слов’янській міфології дерево без листя символізувало смерть, півень слугував провідником душ померлих людей, а олені були священними тваринами. В селі Буша досі зберігається традиція, коли при похованні людини з її двору беруть курку або півня та несуть попереду похоронної процесії. Після повернення додому птаха зарубують та готують на поминальний обід на знак вшанування померлого. Існує думка, що душа птаха на крилах переносить людську душу на той світ.
Гайдамацький яр
Урочище належить до природних пам’яток загальнодержавного значення. Розташовується на території заповідника у каньйоні річки Бушанка. Площа становить близько 96 гектар. У 1975 році Гайдамацький Яр отримав статус геологічного заповідника. Місцевість отримала свою назву завдяки переказам, у яких гайдамаки переховувались від польських шляхтичів та турків у XVIII столітті.
Унікальною ділянку робить розташування у грабовому лісі великої кількості пісковицьких скель, які від впливу вітру і дощу з часом отримали різноманітні форми. Наприклад, скеля “Баран” дійсно нагадує баранця з нахиленою головою, а “Гриб” схожа на величезний кам’яний гриб, розміри ніжки якого становить близько 9 метрів, а діаметр шапки — 6 метрів. Дві однакові скелі отримали назву “Близнята” тощо.
Особливо привертає до себе увагу “Висяча” скеля, яка майже стоїть майже вертикально на камені меншого розміру. А найбільш популярною є “Гонтів Камінь”, який за переказами був улюбленим місцем для відпочинку та роздумів ватажка народного повстання Івана Гонти. Гонта тут також любив переховуватись та збирати сили для нового повстання. Всього на території розміщується близько 150 кам’яних скульптур.
Крім скель, тут можна подивитись на Гайдамацьку печеру, яка раніше мала власну систему підземних ходів, а також криницю, проте науковці не знайшли доказів їх існування. Вважається, що саме тут переховувались козаки під час військових дій з Польщею. Збереглися навіть спеціальні місця для вартових. Також на території Гайдамацького яру були виявлені докази перебування в Подільській місцевості скіфської, трипільської і навіть давньоруської культур.
