Центральний міський парк ім. Леонтовича

Центральний міський парк ім. Леонтовича — дубово-грабовий ліс, що вцілів у серці Вінниці

Це рідкісний для обласного центру випадок: головний парк міста виріс не з насадженого скверу, а зі справжнього лісового масиву, який забудова обійшла з усіх боків. Дуб черешчатий, граб звичайний, ясен і липа серцелиста тримають тут суцільний намет, під яким ховаються алеї 1930-х років, повоєнний літній театр і карусель, старша за більшість відвідувачів. Парк має статус парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, і головний його експонат — саме деревостан, а не атракціони. Водночас це місце з найважчою пам’яттю у Вінниці: під доріжками у 1937–1941 роках НКВС ховав розстріляних, і про це тут нагадує пам’ятний хрест.

Родзинки

• Дубово-грабовий масив — дуб черешчатий формує близько 13,3% озеленених площ; лісовий ландшафт займає понад половину території, регулярний — приблизно третину, тож парк радше «прорізаний» алеями ліс, ніж класична паркова композиція.
• Головний вхідний ансамбль — зведений у 1965–1967 роках за проєктом архітектора Романа Мархеля; це впізнаваний парадний портал, з якого починається більшість маршрутів парком.
• Літній театр — побудований у 1946–1947 роках за проєктом архітектора К. О. Бірюкова; на його сцені близько сорока років виступав вінницький ансамбль «Мелодія».
• Карусель 1948 року — встановлена одразу після відбудови парку й досі в роботі, тобто на ній каталися вже чотири покоління вінничан.
• Пам’ятник Миколі Леонтовичу — скульптуру евакуювали з прифронтового Покровська і 30 вересня 2024 року тимчасово встановили саме там, де раніше стояв монумент Максимові Горькому.
• Пам’ятний хрест жертвам сталінських репресій — меморіальний знак на місці масових поховань, розкопаних улітку й восени 1943 року.
• «Вінниця в мініатюрі» — майданчик із макетами впізнаваних міських будівель, зменшених у кілька десятків разів.

Що всередині

Територія парку — приблизно 40 гектарів, і це фактично три різні простори, зшиті докупи: тиха лісова частина зі старими дубами, парадна алейна зона біля головного входу та щільно насичений розвагами «активний» сектор. Планування дозволяє пройти парк наскрізь за чверть години, але повне коло з усіма закутками забирає щонайменше півтори години.

• Атракціонна зона — колесо огляду з видом на середмістя, ланцюгова карусель, батути, автодром і дитячі механічні атракціони, згруповані компактно, щоб не «розповзатися» лісом.
• Кіноконцертний зал «Райдуга» — стаціонарний майданчик для показів і концертів, що працює незалежно від погоди.
• Ковзанка «Льодовий клуб» — критий майданчик зі штучним льодом, відкритий у 2008 році, завдяки чому парк має зимову функцію, а не лише сезонну.
• Стадіон для хокею на траві — рідкісна для українських міст спеціалізована арена, що дісталася парку зі спортивної спадщини радянського періоду.
• Меморіальні об’єкти — пам’ятник воїнам-афганцям (1994, скульптор Ю. Козерацький), пам’ятник січовим стрільцям, знак загиблим правоохоронцям і «Алея славетних земляків».
• Романтична та родинна інфраструктура — «Алея закоханих», один із найстаріших міських фонтанів, дитячі майданчики й лавкові зони вздовж головних променадів.

Чим зайнятися і для кого

• Родини з дітьми дошкільного віку — компактне розташування атракціонів, каруселі та ігрових майданчиків дозволяє провести кілька годин, не роблячи довгих переходів із коляскою.
• Школярі та підлітки — колесо огляду, автодром, батути й ковзанка дають зимово-літній набір активностей у межах однієї території.
• Любителі спокійних прогулянок — лісова частина з віковими дубами й грабами майже позбавлена атракціонного шуму, особливо в будні до полудня.
• Бігуни та скандинавські ходоки — рівні алеї з м’яким ґрунтовим узбіччям і перепадами висот, характерними для схилів середмістя.
• Ті, хто цікавиться історією ХХ століття — меморіальні знаки й місце розкопок 1943 року роблять парк повноцінною точкою маршруту пам’яті.
• Фотографи — вхідний ансамбль 1960-х, повоєнний літній театр і густий грабовий підлісок дають три різні за характером фони в межах кількох сотень метрів.

Як дістатися і практичне

Парк лежить безпосередньо в середмісті, тому дістатися до нього простіше, ніж до будь-якої іншої зеленої зони Вінниці: трамвайна й тролейбусна мережі міста сходяться саме в центрі, і від центральних зупинок до головного входу — кілька хвилин пішки. Пішоходам зручно заходити з боку центральної частини міста; автомобілісти паркуються на прилеглих майданчиках, бо всередині парку руху немає. Вхід на територію вільний і цілодобовий, окремо оплачуються лише атракціони, ковзанка та заходи в концертному залі. Атракціонна зона працює переважно в теплий сезон і у вихідні, лісова частина відкрита цілий рік. На побіжний огляд закладіть 40–60 хвилин, на повноцінну прогулянку з дітьми — три-чотири години. Через воєнний стан діють два обмеження, про які варто пам’ятати: під час повітряної тривоги атракціони зупиняють і відвідувачів просять пройти до укриттів у прилеглій забудові, а вечірнє освітлення парку скорочене, тому після настання темряви безпечніше триматися головних алей. Комендантська година закриває вечірні прогулянки, тож плануйте візит із запасом часу.

Коли відвідати

Навесні парк оживає раніше за решту міста: під голими ще дубами розкривається ефемероїдний підлісок, а граб і липа розпускаються стіною свіжої зелені десь від середини квітня. Влітку тут головна цінність — тінь: суцільний намет старого лісу тримає в парку помітно нижчу температуру, ніж на розжарених вулицях середмістя, і саме тому в спеку алеї заповнені навіть опівдні. Осінь — найфотогенічніший сезон: граб жовтіє раніше, дуб тримає бронзу довше, і між кінцем вересня та серединою листопада парк проходить через кілька різних кольорових станів. Взимку центр тяжіння зміщується до ковзанки й новорічних локацій, а безлистий деревостан відкриває перспективи алей, які влітку повністю закриті кронами.

Цікаво знати

Ще в середині XIX століття на цьому місці був літній сад із розвагами й театром, де грала трупа Панаса Саксаганського. Парком культури і відпочинку територію офіційно зробили у 1936 році, а з 1939-го він носив ім’я Максима Горького. Наступні роки перекреслили ідилію: у 1937–1941 роках органи НКВС використовували ділянку парку як таємне місце поховання розстріляних. 24 травня 1943 року місцевий мешканець випадково натрапив на поховання, після чого почалися розкопки; від того дня до 6 жовтня 1943 року відкрили 91 могилу і ексгумували 9432 тіла, з них 169 жіночих. Ці події увійшли в історію як Вінницька трагедія. Під час німецької окупації парк було майже знищено, але вже 24 січня 1945 року він відновив роботу, а в 1948-му тут запрацювала карусель, що діє й сьогодні. З 1969 року парк перестав носити ім’я Горького і став просто Центральним, а також отримав статус методичного центру для парків чотирьох областей. У 1986 році його відзначили Почесною грамотою Президії Верховної Ради України до 50-річчя, а в 1986–1989 роках парк тримав перехідний червоний прапор союзного міністерства культури. У жовтні 2020 року Кабінет Міністрів України в межах декомунізації затвердив за парком ім’я Миколи Леонтовича — автора «Щедрика», який народився і загинув на Поділлі. У 2022 році з парку демонтували порожній усередині пам’ятник Горькому, а 13 вересня 2024 року Покровська і Вінницька міські ради підписали меморандум, за яким скульптуру Леонтовича вивезли з прифронтового Покровська до Вінниці; 30 вересня 2024 року її встановили на місці колишнього монумента. Символіка збіглася майже дослівно: «Щедрик» Леонтович створив саме в Гришиному — теперішньому Покровську. Разом зі скульптурою до Вінниці на зберігання перевезли й двометрову фігуру оленя в стилі орігамі з покровського Ювілейного парку.

Поради відвідувачу

• Заходьте з боку головного вхідного ансамблю — так маршрут вибудовується логічно: спершу парадна алейна частина, далі атракціони, наприкінці тиха лісова зона.
• У теплий сезон беріть воду й головний убір: попри тінь, відкриті майданчики з атракціонами майже не затінені.
• Заздалегідь подивіться, де найближчі укриття в прилеглій забудові, — у лісовій частині парку сховатися під час тривоги немає де.

Питання й відповіді

Чи вільний вхід до Центрального парку? Так, прохід на територію безкоштовний. Окремо оплачуються тільки атракціони, ковзанка та заходи в кіноконцертному залі.

Чому парк раніше називався парком Горького? Ім’я Максима Горького парк носив із 1939 року, у 1969-му став просто Центральним, а в жовтні 2020 року Кабінет Міністрів у межах декомунізації затвердив за ним ім’я композитора Миколи Леонтовича.

Що тут можна робити взимку? Працює ковзанка зі штучним льодом, відкрита у 2008 році, облаштовують новорічні локації, а безлистий ліс відкриває довгі перспективи алей — узимку парк не «вимикається».

Скільки часу закладати на прогулянку? Наскрізний прохід — близько 15 хвилин, повноцінне коло — півтори години, візит із дітьми й атракціонами — три-чотири години.

Чи є в парку меморіальні місця? Так. Тут стоять пам’ятний хрест жертвам сталінських репресій, пам’ятник воїнам-афганцям 1994 року, знак січовим стрільцям і «Алея славетних земляків».

Наскільки великий парк? Його площа — близько 40 гектарів, це один із найбільших міських лісопаркових масивів у центрі обласного центру в Україні.

Як воєнний стан впливає на роботу парку? Під час повітряної тривоги атракціони зупиняють, вечірнє освітлення скорочене, а комендантська година унеможливлює нічні прогулянки. Денні відвідини відбуваються у звичайному режимі.

Чи підходить парк для прогулянки з коляскою? Так, головні алеї мають тверде покриття й невеликі ухили; складніші ділянки — лише ґрунтові стежки в лісовій частині.